Нестерук К.С.¹, Зайцев І.А.¹, Тверда Н.О.², Новак І.М.¹, Кірієнко В.Т.¹

ВПЛИВ ПРОТИВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ ХРОНІЧНОГО ГЕПАТИТУ С НА ФІБРОЗ ПЕЧІНКИ ЗГІДНО ДАНИХ УЗД-ЕЛАСТОГРАФІЇ

¹Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

²ДУ "Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевсьного" НАМН України, м.Київ

Актуальність. HCV-інфекція є однією з основних причин хронічних захворювань печінки. На сьогоднішній день у всьому світі налічується орієнтовно 71 мільйон осіб з хронічною HCV-інфекцією. Винайдення та запровадження в практику противірусних препаратів прямої дії (ППД) дозволило скоротити тривалість лікування та  підвищити ефективність терапії хронічного гепатиту С (ХГС), навіть у хворих з компенсованим цирозом, до 95-98%. Але питання щодо зворотнього розвитку фіброзу у пацієнтів зі стійкою вірусологічною відповіддю (СВВ), залишається відкритим.

Мета. Дослідити вплив противірусної терапії хронічного гепатиту С ППД на фіброз печінки згідно даних УЗД-еластографії у хворих з СВВ.

Матеріали і методи. Був проведений ретроспективний аналіз медичних даних 58 пацієнтів з ХГС, у яких було досягнуто СВВ після терапії ППД. Були опрацьовані протоколи УЗД-еластографії, виконані на ультразвуковій скануючій системі Soneus P7. Обстеження проведені до початку лікування та через 3-6 місяців після досягнення СВВ. Ступінь фіброзу оцінювався за шкалою Metavir. Статистична обробка виконана в програмі STATISTICA 8.0.

Результати та обговорення. Середній вік пацієнтів склав 46,5 років. До лікування 4 пацієнти (7%) мали фіброз F0, 10 пацієнтів (17%) – F1, 18 пацієнтів (31%) – F2, 14 пацієнтів (24%) – F3, 12 пацієнтів (21%) – F4. У жодного з пацієнтів при повторному обстеженні не виявлено прогресування фіброзу за період спостереження. Покращення спостерігалося у 80% пацієнтів з F1, 77,8% пацієнтів – з F2, 100% пацієнтів – з F3 та 33,3% пацієнтів – з F4 (χ2 = 4,04, р<0,005). Вираженість фіброзу не змінилася у 14 хворих (24,1%), основним чином у хворих з F4 (57,1% від чисельності хворих без динаміки фіброзу). Ймовірно, що збільшення еластичності печінкової тканини за такий короткий проміжок часу (в середньому інтервал між дослідженнями складав 263 дні) пояснюється зменшенням вираженості запалення. При вираховуванні ступеню доказовості даних зміни виявляються статистично достовірними (критерій χ2=4,04, р<0,005).

Для стадії фіброзу F1 медіана жорсткості зменшилась на 0,04 – 0,9% (р=0,93), для стадії фіброзу F2 на 1,30 – 20,2% (р<0,05), для F3 на 1,76 – 16,4% (р<0,001) та для F4 на 3,04 – 19% (р<0,05). При стандартизації показників статистичними методами обробки даних виявляється, що показник медіани жорсткості після лікування зменшується статистично достовірно (t_е = 3,32, р<0,05).

Цікаво, що середнє значення медіани жорсткості після періоду спостереження у пацієнтів з F4 хоч і статистично достовірно зменшилось, але все ще відповідало цирозу, в той час як у 11 пацієнтів  з F3 (78,6%) середнє значення відповідало F2 та у 3 пацієнтів з F3 (21,4%) відповідало F1, у 10 пацієнтів з F2 – F1 (55,6%) та в 4 пацієнтів з F2 – F0 (22,2%), відповідно у 8 пацієнтів з F1 – F0 (80%).

Висновок. У дослідженні було продемонстровано позитивний вплив противірусної терапії ППД на зворотній розвиток фіброзу у пацієнтів з ХГС після досягнення СВВ. Але варто зазначити, що тільки у третини пацієнтів з цирозом печінки вдалося досягнути зниження стадії фіброзу по шкалі Metavir, тому в цій групі пацієнтів повинен проводитись моніторинг виникнення ускладнень цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми навіть після досягнення СВВ.